Початок цієї історії, я вже колись описував. Але тоді я ще не знав що вона матиме продовження через 3 роки.
В 2008 році ми каталися стопом по Вірменії. І одного дня ввечері попросили висадити нас не доїжджаючи до міста Гюмрі, де можна поставити намет. Так ми опинились на пустирі, який в свою чергу виявився покинутою військовою базою. Від військових там не залишилось нічого, в прямому і переносному сенсі, так хіба корпус від протитанкової міни.
На ранок ми залишили рюкзаки в хаті поблизу, і пішли оглядати місто.
Коли пообіді повернулися за речами, нас вже чекала машина і “люді в штатскам”. Як на міліцію, вони поводились дуже адекватно, але все ж нічого толком не пояснюючи заставили поїхати “в атдєлєніє”.
Виявляється хтось з місцевих на нас доніс (а ще казали, у Вірменії нема стукачів), і нас затримали як потенційних шпигунів. Як згодом виявилось, “брати” нас виїхало все місцеве начальство.
У відділку нас розпитували “хто?, звідки?, що робили на військовому об”єкті?” ітд. Як і очікувалось, начальство виявилось паумнєє того хто на нас накапав, і після кількох хвилин “допиту”, почались розмови “за жизнь”, як то завжди на Кваказі буває.
Під кінець сфотографувалися на пам”ять. Я сказав, що коли наступного разу буду у Вірменії, то навідаюсь до них як гість, а не як затриманий. Нас посадили в бобік і відвезли за місто на виїзд по трасі на Єреван.
В 2011 р, знов випала нагода відвідати Вірменію. Я вирішив заскочити до знайомих міліціонерів. Але в мене не залишилось ні адреси, ні контактів, навіть імен не пам”ятав. Лишень фотографія.
Підійшов до першого ж міліціонера в місті, і спитав, чи не знає він людей на фотографії. ВНЕЗАПНО, це виявилось їхнє обласне начальство. Нагадали імена, обидвох начальників звали Акоп. Нажаль головний з Акопів рік перед тим помер, такіє дєла, (апять же ВНЕЗАПНО пост зайняв його брат), але другий з Акопів залишився на посаді заступника. То ж я вирішив його відвідати.
Акоп зробив вигляд що мене пам”ятає, хоча я не впевнений, що він мене сходу пригадав. Я подарував йому книжку про Львів, яку віз спеціально для цього випадку. Було бажання трохи поговорити, впевнений, міг би почути багато цікавого, але в зам начальника обласної міліції багато справ…
На завершення Акоп спитав, де я збираюсь зупинитись і на скільки. Я в свою чергу чітких планів і заброньованих готелів не мав, тож попросив порекомендувати дешевий готель. Акоп подумав, комусь подзвонив, і сказав що зараз за мною заїде бобік і відвезе в готель. Платити канєшноже нічого не треба.
Отака от у Вірменії міліція, перше затримують за підозрою в шпіонажі, потім безкоштовно селять в готель. Думаю нашим є чого повчитися.
Сподобався пост, поділись з друзями: