Мішель Пессель в книзі “Tiger for breakfast” описав Катманду як багате середньовічне місто, що залишалося в середньовіччі до середини ХХ-го слоліття. Через кілька десят років після виходу книги мало що змінилось. Древні традиції тут далі переплітаються з досягненнями цивілізації. На вулицях помітно вплив хайтеку, але артефакти старовини нікуди не ділися, вони далі живуть своїм життям як і багато слолітть до того. Люди і далі палять ритуальні свічки і приносять жертви мільйону божків місцевого пантеону.
Бродити вулицями Катманду можна вічно. Під час останньої подорожі пробув тут 5 днів. До того ж непальці надзвичайно приємні люди, фотографувати їх одне задоволення. Легко йдуть на контакт, і практично ніколи не відмовляють у проханні їх сфотографувати.
Відмовили буквально кілька раз, і то виглядало надзвичайно витончено, в стилі: “не хочу фотографуватись, але якщо це зробить тебе щасливим, то згоден”.
Kaathe Swyambhu Shee: Gha: Chaitya – буддистська ступа в самому центрі міста.
Магазинчик розміром чуть більше крісла на якому сидить продавець.
Вулична торгівля – невід”ємний атрибут будь якого міста Азії. Практично всі перші поверхи будинків зайняті під магазини. Продавці, яким не пощастило з власним магазином, катають свій товар по вулицях на візочках, або просто стоять на обочині.
Хтось щойно купив 2 кози.
Продавець смаженого арахісу. В глечику, що по центру – розпечене вугілля, арахіс біля глечика запікається, а той що подалі залишається сирим.
Продавець гранатів.
М”ясна лавка, собаки тут як тут.
Рибна лавка. Зверніть увагу на спеціальний, вбудований в прилавок тесак для чистки риби.
Сторож.
Люблю фото з деталями. Вже потім помітив, що на фото 2 собаки. А ще тут є зображення слоноголового бога Ганеша складене з листочків. Цікаво, чому його часто так зображають?
Чоловіки плетуть біжутерію.
80% непальців індуїсти, ще 20% буддисти, а це схоже мусульмани.
Каса – кафе на автостанції. Тут можна купити квиток і випити масала чаю з випічкою перед рейсом.
Квартал швейних машинок. Як і всюди в Азії, бізнес тут поділений по кварталах.
Сервіс швейних машинок. Більшість з них мабуть пам”ятають ще Королеву Вікторію.
А от і клієнт. Неапльський філіал фабрики North Face, думаю саме на таких машинках, в таких місцях, і такими персонажами шиється місцевий Норс Фейс.
Багато де йде будівництво.
В квітні 2015-го року в Непалі відбувся найпотужніший за останні 80 років землетрус. Загинуло понад 9 000 людей. Значних руйнуваннь зазнала й долина Катманду. Завали вже розібрали, будівлі що були зруйновані потихеньку відновлюють. Думаю роки за 2 від землетрусу не залишиться й сліду. Як казав мій друг Андрій Даниловський, рани на тілі третього світу загоюються швидко.
Непальський електрик, ось він, людина що розбирається в павутинах місцевих ЛЕП.
Храм Seto Machhendranath.
Деякі храми були ретельно заховані в міській забудову. Після землетрусу їх можна побачити з головної вулиці.
Просто випадковий кадр, який вийшов коли треба було “доклацати” плівку.
Що за Азія без вуличної їжі? Це момо – щось типу пельменів приготованих на пару, друга найвідоміша непальська страва після далбату. Заклад, як ви бачите, теж правильний, не туристичний, для місцевих.
Ще одна правильна момошня.
Досить часто харчувалися в кафешках для місцевих. Єдиний недолік, що їжа гостра, а так жодних проблем зі шлунком не було. Все ж після кількох тижнів треку часом хочеться побавити себе чимось європейським…
Лассі – солодкий йогуртовий напій з горіхами та родзинками. Йогуртова бактерія живе в казанах з лассі роками, продавець казав, що цьому йогурту 15 років. Звичайно цей факт викликає запитання щодо санітарних умов, але після даного лассі у мене жодних післяефектів не було. Причому куштував його я мінімум рази 4.
Брендована машина.
4-й чи 5-й поверх готелю давав можливість подивитися на життя міста зверху.
Завдяки щільній забудові можна було практикно заглянути людям в квартиру.
Інколи до мого вікна доходив характерний запах трави, if you know what I mean ;)
Катманду це мегаполіс з самого Катманду та кількох міст – сателітів. Про найвідоміші ш низ Патан і Бхактапур ви мабуть вже чули. Цього разу я вирішив відвідати кілька міст-супутників в яких раніше не був: Чангдунараян і Бунгаматі.
Місто Бунгаматі ще не оговталось від землетрусу. Але активні будівельні роботи говорять про те, що все буде добре, життя не зупиняється ні на мить.
Художники далі малюють буддистські мандали.
Електричний млин, як і раніше меле борошно.
Нові маски Будди готуються прийняти участь в релігійному ритуалі, або стати сувеніром в котрогось з туристів.
BTW, Бунгаматі позиціонується як місто різьбярів по дереву.
Водій маршрутки Катманду – Чангдунараян рахує виручку в перерві між рейсами.
Патан. Туристи їдуть сюди гуляти по центральній площі, але все найцікавіше відбувається на вузеньких бічних вуличках.
Шахи родом десь з Індостану доречі.
“Громадський простір” в одному з храмів.
А ще Патан – місто ремісників. Тут спеціалізуються в основному на металевих виробах і чеканці. Якщо відійти подалі від шуму головних магістарлей, то можна почути дзвін ударів сотень маленьких молоточків.
Buddha – work in progress.
Якщо просто йти на звук, переходячи від одної майстерні до іншої, можна прослідкувати весь технологічний цикл виробництва, від металевого листа до готової статуетки Будди на вітрині магазину.
Тут паяють відносно крупні “вузли”.
Тут роблять підставки – “постаменти”.
А тут наносять чеканку на готовий виріб.
Дуже люблю такі напів кустарні мануфактурки, сподіваюсь ще буде нагода сюди повернутись.
І на завершення, найкращий масала чай в Катманду.
Книжка Мішеля Песселя, яку згадував на початку тексту, виявилась відмінним провідником по складних перипетіях місцевої історії. Якщо хочете розібратись в положенні речей, чому тут все так, а не по іншому, не полінуйтесь прочитайте. До того ж головний герой Борис Лісаневич – наш співвічизник.
P.S. Камера Nikon F100 + 35/2, Плівка Ilford HP5+