Що ми знаємо про Лаос? Перше, що приходить мені в голову, це що за часів В”єтнамської війни, на Лаос скинули більше бомб, ніж на Німеччину під час Другої Світової. От мабуть і все.
Вдала PR кампанія на Lonely Planet та інших тревел ресурсах представила Лаос як hidden treasure Південно-Східної Азії, і тепер тисячі бекпекерів їдуть в Лаос за дешевим спиртним, наркотиками та іншими легальними і не дуже розвагами.
За легендою, бетон з якого споруджена арка, мав піти на будівництво столичного аеропорту.
Що мені не одобається, коли прилітаєш в нове місто, не завжди знаєш як дешево вибратись з аеропорту. Аеропорт В’єнтьяну розташований в межах міста, близько до центру, 40 хв пішки і ти на головній набережній.
В’єнтьян – швидше районне місто 60-70 років, ніж динамічний азійський мегаполіс.
Караоке – мабуть улюблена забава місцевих. Можна по 10 раз на день почути як хтось волає під музику. Серед співаків, людей зі слухом не попадалось жодного разу, але нікого це сильно не засмучувало. Як би не волав соліст, всі йому дружно підспівували.
Так розумію, не попадання в ноти пов”язане з особливістю тонової мови, де зміст залежить від інтонації та різних невловимих для нас відтінків голосу.
Луанг-Прабанг (Luang Prabang) відомий тим, що це стара столиця, і там збереглося трохи архітектури. Взагалі в Лаосі з архітектурою проблеми, таяк основний будматеріал – бамбук. Про довговічність бамбукових конструкцій думаю говорити не варто.
Буддистський монах має жити виключно з милостині. Причому подати монаху рис, печиво чи іншу їжу – велика честь. Монах робить тобі послугу, коли приймає сей скромний дар. Милостиню збирають 2 рази на день, на сході та на заході сонця.
Місцеві зробили з того атракціон.
Монахи не в захваті, але хто їх питає…
Дойшло до того, що спеціально натреновані люди за додаткову плату готують зручні крісла для туристів, дають їм набір продуктів, які потім мають вручатися монахам.
Атракціон користується попитом серед туристів з країн які сповідують буддизм.
А так процедура виглядає в нормальних людей.
Ванг Вьєнг (Vang Vieng) – теоретично столиця активного відпочинку, по факту місто наркоманів, де в кожному кафе крутять серіал “Друзі”.
Найпопулярніша місцева розвага – тюбінг. По суті, сплав вниз по течії на камері від вантажівки. Само собою, нормальні пацани тверезими на тюбінг не ходять. Більше того, вздовж річки де пливуть містери розташовані бари з коктейлями (та спеціальними коктейлями, if you know what I mean). В середньому раз на місяць тут гине європейський/австралійський/американський бекпекер. Нєт ума, строй дома, корми риб в мутних водах Меконгу.
Я на тюбінг не ходив, натомість вирішив проїхатися на ровері по ближніх селах.
Транспортна система в Лаосі сіє тайна вєлікая єсть. Як вона працює, і якими правилами керується не ясно мабуть нікому, включно з тими хто її придумав. Більшість автобусів вирушають між ранком і обідом. По місцевих дорогах середня швидкість 25-30 км/год, а відстані між великими містами 200+ км, рейс запросто може тривати 6-8 годин. Автобус відправляється по графіку, або швидше, якщо будуть зайняті всі місця. В принципі тут все логічно. Навіщо чекати.
Так от, прийшов я на вокзал, за годину до відправлення автобуса. Забитий під зав’язку автобус якраз відправлявся, тож мені запропонували купити квиток на наступний, який йде аж за 5 годин. Не було куди діватись, погодився. Сказали, що якщо наберуть людей завчасно, то виїдуть скоріше.
В результаті, автобус відправився за 2 годин до запланованого часу, напівпорожній. Причому перший автобус був звичайний приміський (найдешевший), а другий сліпер, з лежачими місцями (найдорожчий). Ціна проїзду в даному випадку була ідентичною. Автобуси всі приватні, власники маленькі фірми, або самі водії, відповідно економічна доцільність рейсу має більший пріоритет ніж графік. Де тут логіка?
Удомксай (Oudomxai) реально класне живе азіатське місто, не туристичний заповідник. Азія як вона є. Справжня і не прикрита. Всюди видно присутність Китаю. Товари, супермаркети, таблички, машини з китайськими номерами. Та й широкі дороги місцеві самі би не збудували. Багато гестхаусів орієнтовано на китайців.
В них там небувалий асортимент закордонного спиртного в магазинах, у нас таке не в кожному супермаркеті є. Якось на полиці побачив Stolichnaya Vodka. Подивився на етикетку на звороті, цікаво було звідки привезли. Там був напис: “Only vodka from Russia is genuine Russian vodka”, і код 482. Отак от…
В магазин я ходив не за горілкою, щось вона мені останнім часом не дуже добре йшла, а за невідомими продуктами. Хотів спробувати різних китайських снеків, кондитерських виробів, хімічних напоїв ітд. Якщо отак купувати незнайомі продукти, то насправді досить рідко попадається щось смачне. Зато сюрприз майже кожного разу. Неможливо передбачити, який в даного продукту смак, як правило кардинально протилежний від того, що ти очікуєш.
Місто Муанг Хуа (Muang Khua). Зустрів французького автостопщика. Той жалівся на поганий стоп на півночі Лаосу. Казав, що за день проїхав лише 40 км. Наступного ранку, зустрів його на тому ж місці, де й попереднього вечора. Мабуть таки не найкращий там автостоп.
Була в мене ідея, спробувати покататись стопом. Але автостопний азарт у мене вже кілька років як минув. Та й не бачу сенсу стопити в країні, де ти не розумієш мови. Для мене суть автостопу в спілкуванні, а переїхати з міста до міста я і без того можу.
Не далеко від пристані спостерігав дивну картину. Курка упорно клювала пінопласт. Роздовбувала його на маленькі кульки і потім то їла. Я так і не зміг осягнути суті явища. До того мені здавалося, що тварини точно ідентифікують що можна їсти, а що ні. По крайній мірі в баби на селі кури будівельного сміття не їдять.
Ета пабєда! Думаю секрет секретного інгредієнта місцевої кухні розкритий.
P.S. Деякі фото зняті на теплий ламповий плівковий Pentax ME Super.