В 1947 році, в процесі отримання незалежності, і власне поділу на Індію та Пакистан, було домовлено про наступне: штати в яких населення сповідує іслам стануть Пакистаном, а тіде більшість індуїсти – Індією. Але як завжди не обійшлося без нюансів. В Кашмірі наприклад махараджа був індус, а населення мусульмани. Само собою царь-батюшка подумав за всіх і вирішив приєднатися до Індії.
За іншою версією, індійські князівства могли на вибір стати або частиною Індії, або Пакистану, або ж проголосити незалежність. Кашмір обрав третє, але його досить швидко захопили про-пакистанські сили з перспективами приєднання до Країни Чистих Людей. Махараджа Кашміру попросив допомоги у Індії. Індуси погодились допомогти, лиш в обмін на те, що Кашмір увійде в склад Індії.
Що би там не було в минулому, на сьогодні маємо мінімум 3 повномасштабних війни, частину Кашміру під контролем Пакистану і Китаю, та сильні про мусульманські і антиурядові рухи на додачу.
Останні кілька років тут спокійно, але поки доїхав з аеропорту до міста Шрінагар побачив мінімум сотню військових і кілька десят броньованих вантажівок.
Шрішагар виявився не типовим для Індії містом. Думаю, якби попав в Іран 50 років тому, то він виглядав би так. Взагалі, по великому рахунку в різних штатах країни, міста можуть відрізнятись досить суттєво. Різні штати, це в колишньому різні країни.
Не впевнений, що індуси себе відчувають як монолітна політична нація. Кашмірці наприклад строго відокремлюють: “це ми, а це індуси”. Індусів не люблять, в першу чергу за те, що індійська армія бореться з проявами кашмірського націоналізму і сепаратизму.
На вулиці до мене підійшов чоловік середніх років, щось там запитав, зав’язав розмову, загалом типова ситуація для країм Сходу. Запитав з якої я країни, а потім попросив по приїзді розповісти в себе вдома, що армія Індії вбиває кашмірців. Мовляв демонстранти йдуть на військових з каміннями і палками, а у відповідь отримують кулі, якщо пощастить то резинові. За його словами на даний момент Кашмір не хоче бути ні з Індією ні з Пакистаном, а прагне до незалежності.
Схожі слова доводилось чути не однократно.
Ще кілька раз бачив надписи : “India go home, we want peace”.
Подумалось, якщо Кашмір стане незалежним, то його швидко підгребе під себе Китай.
Залишим геополітику геополітикам.
Зато тут є офіс туристичної інформації, де за внятні гроші можна купити квиток на автобус в Лєх, і набрати безтолкових карт.
Озеро Дал – дорогоцінний камінь в короні Кашміру, власне заради нього всі сюди і їдуть. Шрінагар в якості літньої резиденції спочатку облюбували моголи (не те саме що монголи) а потім англійці. Так сталось, що англійцям заборонено було купувати нерухомість в місті, але вони швидко знайшли вихід – почали будувати плавучі будинки – хаусбоати на озері.
Англійці пішли, хаусбоати залишились. Після спекотного Амрітсару мені теж дуже сподобався кашмірський клімат. На жаль купити будинок-човен у мене не вийшло, все на що спромігся, зняти кімнату в одному з них.
Моя кімната.
Кухня мого плавучого готелю.
Хаусбоат може служити родині або бізнесу 40-70, а дехто каже й 100 років. Як дерев’яний корпус так довго не гниє, для мене залишається таємницею.
Хаусбоат скромніше.
Новий хаусбоат в свою чергу вартуватиме 1,5-2,5 млн рупій ($25-40к).
Цей своє вже відслужив.
Просто так побудувати хаусбоат не можна, потрібен дозвіл. А дозволів зараз не дають, бо човнів і так багато, екологія всі діла.
Зато можна побудувати “шикару” – звичайний маленький човен, возити туристів, або для потреб родини.
Шикара коштує 40-120 тис рупій ($800-$2000).
Один з шикара-менів, що возив мене від причалу до готелю. Безкоштовно доречі. “Проїзд” включено у вартість ночівлі.
На озері близько 1200 хаусбоатів. До кожного підведена електрика, благо не глибоко, можна спокійно стовпи ставити. Більше того, по дну протягнутий водопровід, і навіть є (увага шок контент) каналізація. Тому озеро цілком чисте. В ньому купаються і ловлять рибу.
Ще на озері щоранку відбувається плавучий базар. Фермери прямо з човнів продають овочі, що вирощують у себе на городах, на плавучих знову ж таки. Про це буде окремий пост.