Аеропорт Лукла (Tenzing-Hillary Airport) – один з найнебезпечніших у світі. В будь якому списку топ найнебезпечніших аеропортів, аеропорт Лукла присутній майже з 100% ймовірністю.
Полоса під кутом, один кінець впирається в скалу, з іншого боку обрив. Попри те, трафік тут не малий, кілька десятків рейсів на день. Рейси Катманду – Лукла привозять трекерів зі всього на початок треку до Базового Табору Евересту.
Це злітно посадкова смуга, якщо хто не поняв.
Одним з тих рейсів я мав наступного дня вилетіти до Катманду. Треба було купити квиток. Літають тут кілька авіакомпаній, ціни однакові, графік приблизно однаковий, літаки теж однакові.
Зайшов в один з “офісів” авіакомпаній. Кімната, оббиті фанерою стіни, стіл і два стільці. Реально більше нічого. Забув, ще блокнот на столі. Домовляюсь за квиток на завтра. $165. Дороговато як на пів години польоту, но ніц не вдієш, ібо пертись 7-10 днів назад по горах бажання чомусь не виникало. Далі “сейлз менеджер” видає, йдем в інше місце, зареєструю твій квиток. Ну ок, в інше то в інше. Перейшли дорогу, зайшли в містерську забігайлівку а-ля Старбакс, що по сумісництву була інтернет кафе. Чувак сідає за комп, конектиться до сайту авіакомпанії і регає мій квиток. Потім протягує папірчик з написаними від руки цифрами зі словами: “от номер твого квитка, покажеш завтра на чекіні”. І добиває: “от на моніторі форма квитка, сфотографуй на свою камеру, будуть питати – покажеш…” Чи ж це не прекрасно!?
Зранку прийшов під аеропорт на годину раніше, щоб побачити як сідають літаки. Мда, картинка ще та. Не хотів би я сідати тут. Досі не можу повірити, що це взагалі реально, приземлитись під таким кутом. Це ж яку кваліфікацію треба мати пілотам, щоб літати тут, рівень “Бог”, не менше.
Мій борт.
Привезли пиво Сан Мігель.
Злітати простіше, скотився вниз, легенько зійшов зі смуги в обрив, і ти вже над горами. А знизу знайомі перевали, і дорога, по якій ти перся цілий тиждень.
Десь тут проходив раніше.
А от і славне місто Катманду.
20 хвилин щенячого восторгу, і я в Катманду. Таксі вдалось вторгувати навіть дешевше ніж попереднього разу, ще трохи, і я в готелі. Беру відносно дорогий готель, аж за цілих $12. Після всіх хардових холодних гестів, хочеться комфорту.
З хвилини на хвилину має наступити благодать, котікі і всєобщє щастіє!
Що ви таваріщі взагалі знаєте про щастя. Щастя, ета скажу я вам, чиста постіль, теплий душ, і помити голову шампунем.
Але щастя не наступило, то шампунь забув купити, то гаряча вода закінчилась. Виберіть два з трьох одним словом.
Добрався до дешевої їжі. Як же це прекрасно, платити за обід $1-2. Є нюанс правда, дешевизна підкуповує. Тягне купити одне, друге, третє, все те, в чому відмовляв собі протягом кількох тижнів треку.
Нажерся таки хімії. Зпоров кілька пачок чіпсів. Чому на мене таке находить після походів, поняття не маю. Відновлення балансу токсинів в організмі…
П.С. Час від часу котромусь з екіпажів не щастить, і уламки обшивки їх літака займають почесне місце в паркані чийогось городу.
Слідкуємо за оновленнями “Непальського тревелогу” тут: https://gryniuk.com/category/podorozhi/південна-азія/непал/