Непал відкрився для іноземців відносно недавно, в середині 50-х років. До того, щоб відвідати країну треба було персональне запрошення від короля. Знамените кільце довкола Аннапурни стало доступним для трекерів лиш в кінці 70-х. Деякі місця залишаються закритими для широкого кола і до тепер. Наприклад Верхній Мустанг, Долпо, деякі райони в околі Манаслу. Дозволу короля питати вже не треба, але процес все одно не тривіальний. До територій з обмеженим доступом відноситься і долина Наар – Фу.
Наар – Фу відкрили в 2002-му році. До того з іноземців там побувало буквально кілька людей. Та й зараз в порівнянні з основними непальськими треками ЕВС / ААС туристів там практично нема, думаю, не більше 1000 за рік. Ми за весь час треку зустріли менше 10-ти іноземців.
Щоб добратися до початку треку, перших 2 дні треба йти по маршруту навколо Аннапурни. Про ААС я вже писав, тому почну одразу від закритої частини.
День 1. Дарапані – Мета.
Пейзаж різко міняється практично одразу за поліцейським чекпостом. З відносно широкої долини річки Marshyangdi звертаємо до вузької ущелини gjnjre

Значну частину треку ми пройшли по стежках висічених в скелі. Це ще не найбільше урвище повз яке довелось проходити.

Зупинились пообідати в “караван сараї” між Дарапані і Мета. Переходи тут довгі, підкріпитись на пів дороги в єдиній на багато кілометрів харчевні – якраз те що треба.
За день зустріли 4 туристів з гідами, 3-х погоничв на 4-х конях, одного портера і корову.


Практично одразу як вийшли зі столовки побачили це диво. Ніколи раніше не доводилось проходити під водопадом, та ще й замерзлим.

Перехід з Дарапані до Мета не назвав би простим. Перепад висот з 2,6 до 3,5 всетаки не найменший, ще й стрімкий підйом перед самим Мета забрав у нас практично всі сили.

До гестхаусу де ми жили в Мета прилетів вертоліт. Виявилось, один з трекерів не то пошкодив ногу, не то зловив приход гірської хвороби.

В Мета зустріли групу з 4-х швейцарців, що йшли в Нар-Фу через Верхній Мустанг і кілька перевалів 6к+. Крім безпосередньо швейцарців, в групі було більше 10-ти людей сапорту, портери, погоничі ослів, кухарі ітд. Все спорядження продукти і паливо довелось нести з собою. Навіть корм для віслючків.
День 2. Мета – Фу.



Щороку після сезону дощів дороги розмиває, і їх щоразу доводиться укріплювати, а часом і будувати заново. Виємка в скелі досить не велика, ледве стає місця для одної людини. Постійно треба дивитися, щоб не вписатися головою в “стелю”. Як тут проходять погоничі на віслюках, страшно навіть уявити.

Село Фу (Phu) розташоване в захищеній з усіх сторін долині. З заходу і сходу не дають пройти хребти Гімалаїв. З півночі важко проходимий перевал, що веде у Верхній Мустанг. Більш менш спокійно пройти, можна хіба з півдня, то при умові, що тебе взагалі пропустять.
Щоб добратися до входу в долину, треба піднятися на скелю по вузькій стежині.
Оборону в разі чого, тут можна тримати практично вічно.

По факту долина не така вже й долина.

День 3. Фу.

Фу відоме своїм монастирем, кажуть одним з найважливіших в регіоні. Монастир, можна сказати, розмазаний по схилу гори. Перепад між верхньою та нижньою точками монастиря більше сотні метрів.
Як воно монахам бігати вверх-вниз на висоті 4 км, ми так і не дізналися. На даний момент тут залишився лише один настоятель/хранитель. В гірських монастирях часто зустрічається практика спускатись в долину в холодну пору року.






Як бачимо, навіть в долині село Фу не саме доступне. Таке враження, що древні архітектори розраховувалина перманентний стан війни/осади.

День 4. Фу – Наар.

Віслючки – місцева пошта, таксі, служба доставки, і ще багато чого іншого. Автомобільними дорогами тут і не пахне. Більшість вантажів приганяють такими от караванами.
Дорога з Фу в Наар хоч і шалено красива, але не сама проста. Спочатку треба скинути 500 метрів висоти до відмітки 3,5, а потім знову різко набрати ще 600 метрів. Ще й факт, що завтра зранку нам штурмувати перевал на 5300 оптимізму теж не сильно додавав.


Не далеко від Наар також є буддистський монастир, правда більш обжитий ніж попередній. Кажуть тут можна напроситися на нічліг, але ми не стали. Повна назва монасиря доречі: Nar Satek Thrangu Choephel Ling Monastery.

Настав час розповісти про нашого гіда. Отже знайомтесь, хоробрий та стильний підкорювач гімалайських перевалів – Нір Лама. Свою “Елвіс стайл” зачіску, він підтримував навіть в самих складних умовах, навіть при сходженні на перевал локони стирчали в правильному напрямку. Хороший хлопака, правда англійську тре підтягнути. Саме смішне почалось, коли ми вже розійшлись, після того як прочитали його сторінку в ФБ (ми канешноже, як справжні мудаки забули його ім”я, і згадали тільки після того як він додав нас в ФБ). В його профілі сказано: Nepali singer and song writer. До того він про це гордо мовчав, казав що простий студент якогось там універу. Мабуть післ ятого як побачив, що ми кепкували з місцевої “естради” яку крутили в автобусі, вирішив приховати від нас сей факт своєї біографії. Звичайно ж ми не могли не загуглити його творчість, і не поділитись нею з вами.
https://www.youtube.com/watch?v=lu3KEbM2Atw
Потім між собою ми жартували, що на зароблені на треку гроші Нір зняв новий кліп. Так ми проспонсорували непальський шоубіз.
День 5. Наар – перевал Канг Ла – Нгавал.

Вийшли ще за темна, десь між 4 і 5 ранку.

Перша частина підйому виглядає не така вже й страшна. Стрімкий набір висоти починається ближче до перевалу.



Підйом на перевал мене вимотав. Все, що я міг робити – сидіти і тримати горнятко з чаєм. При одній думці, що треба ще й спускатися по практично вертикальному схилу робилося не по собі.

Підйом на перевал Канг Ла зі сторони Нгавалу (ААС) ще складніший ніж з Наар. З Наар є цілком не погана дорога, по якій навіть ходять віслючки. Шустрі непальці пропонують сервіс для іноземців – проїхатись на ослі з Наару на перевал. З перевалу в Нгавал тварини вже не спустяться, перших кілька сот метрів надзвичайно круті. Збоку це все виглядає надзвичайно страшно, але як починаєш спускатись швидко призвичаюєшся.

На завершення кілька абзаців корисної інформації для тих, хто відважиться піти на трек.
- сезон: жовтень-грудень, березень -квітень
- складність: середня-складна
- тривалість: 7 днів і більше
- довжина треку: 100 км
- максимальна висота: 5320 перевал Канг Ла
перміт на трек
Просто так на трек не попадеш. Іноземці повинні бути обов”язково в супроводі сертифікованого державою гіда, а ще треба спеціальний перміт, який може виготовити лише сертифікована державою трекінгова компанія.
Чув, що були випадки коли люди обходили єдиний КПП на початку треку, або йшли на трек в зворотному напрямку, і поліція зупиняла їх лиш на виході. Ми ж були чемними, і поступали як того вимагають правила. Перміт нам оформила турфірма. Вартість перміту на Нар-Фу трек $90, він же являється і пермітом АСАР, тобто після Нар-Фу можна продовжити трек навколо Аннапурни без жодних додаткових документів.
З турфірмою можна списатись наперед, а можна знайти в Тамелі, благо недостатку їх не існує, кількість контор завжди більша за кількість трекерів бажаючих скористатись їх послугами.
При попередній домовленості перміт робиться за день. Одного дня ми занесли гроші і документи гіду, наступного ранку вже виїхали на трек.
Турфірму краще шукати по рекомендаціях.
ціни
За “ексклюзивність” треба платити. і нічого тут не вдієш. Крім послуг гіда ($20-25 на день) та вартості перміту ($90) ціну додає ще проживання/харчування на треку. В деяких лоджах, де ми зупинялися нема меню, тобто ціна може змінитися (і міняється) в будь який момент залежно від настрою власника. В одній такій конторі без меню, ми заплатили $180 на трьох за 2 дні. Зрештою в перерахунку на людину / на день це не так уже й багато, але бачили б ви той “сервіс” за ті гроші.
Там де меню є, ціни також на самі демократичні. Наприклад в с. Мета за великий термос чаю хотіли $18!!! Благо джетбойл був під рукою.
Наявність гіда також означає, що вибрати де дешевше, чи поторгуватися не вийде, куди привели, там і їж/спи.
зв”язок
У нас був Ncell, який не тягнув практично ніде. Натомість гід мав NTC, який з горем пополам ловив мережу. З нетом само собою туго.
З електрикою доречі теж проблеми. Запасайтесь павербанками і запасними акумуляторами. Або готуйтесь платити скажені гроші за зарядку девайсів.
графік проходження треку по днях
день | назва населеного пункту | висота місця ночівлі | відстань в км | |
Day 1 | Syange to Dharapani | 1860 | 24 | |
Day 2 | Dharapani to Koto | 2640 | 15 | |
Day 3 | Koto to Meta | 3570 | 15 | |
Day 4 | Meta to Phu | 4080 | 15 | |
Day 5 | Phu | днівка | ||
Day 6 | Phu to Nar | 4110 | 18 | тут я би зробив ще одну днівку |
Day 7 | Nar to Kang La Pass (5322) to Ngaval | 3660 | 14 |
7 днів час за який ми пройшли трек. Як на мене, бракувало одної днівки в с. Нар перед сходженням на перевал Канг Ла. Довгі переходи, і великі перепади висот між місцями ночівлі виснажують. Потрібно додатковий час для відновлення і акліматизації. Особисто мені трек дався важче ніж ЕВС і ААС. Тим не менше, особливої складності для здорової людини там нема, пройдете але повільніше.
попадання на трек / вихід з треку
Нар – Фу трек є відгалуженням треку навколо Аннапурни. Щоб попасти на закриті території, перших 2 дні потрібно йти по маршруту ААС з Сянге до Дарапані.
Закінчується маршрут спуском з перевалу Канг Ла в село Нгавал, яке знаходиься на маршруті ААС. Тут за бажанням ви можете або закінчити трек і розвернутись в Катманду, або піти далі в сторону перевалу Торонг Ла.
Чи варто взагалі їхати на Нар-Фу трек? Вирішуйте самі. Залежить чого шукаєш. Я хотів побачити колоритні тибетські села і поспостерігати за життям людей, натомість отримав нереальо красиву природу, до якої ще не добрався масовий туризм. А цікавих сіл і на ААС треку хватає.