Одного разу довелось стопити біля міста Кизляр, це на границі Дагестану і Чечні. Застопив дядька який запопонував за гроші помогти йому в якійсь хатній роботі. На запитання, а що ж саме треба робити, відповідь була “та нічо складного, справишся”. Я був знайомий з місцевою специфікою, знав що коли не кажуть чіткої відповіді, то десь має бути підстава. Але спішити не було куда, тож я погодився. Від грошей відмовився, натомість отримав їжу і стартовий пакет місцевого оператора (ніяк не міг купити місцеву сімку). Позвонив свому колєгові, виявилось шо я переганяю його майже на добу, апятьже спішити нема куда :)
Автомагазин. Шось я не дивуюсь чому в них “Низкие цены”.
Дорога в Чечню.
Мужик виявився господарем придорожного кафе. По приїзді я був накормлений, і передімною було поставлено завдання винести весь хлам з кімнати і почистти її, потім виявилось, там прорвало каналізацію. Мужик був ше менш гидливим ніж я і “брудної роботи” не цурався, спокійно собі вліз в ту гидоту і почав розгрібати барахло. Загалом робота не настільки страшна як звучить, все було зроблено досить швидко. Після каналзаційно – очисних робіт перемістилися на кухню, монтували газовий балон, розгрібали продукти.
То все треба було прибрати.
Мене сильно здивували місцеві методи ведення господарства. Наприклад на кухні стіл стояв на кривій підлозі підпертий куском цегли. Газова плита являла собою раму з пальником, з якого валив факел сантиметрів на 30. Стіни бідинку були пластикові, в кращому випадку з ДСП. При наявності бажання можна було пройти ту стіну наскрізь. Враження таке було, шо мій дід виходок побудував міцніший, ніж той мужик хату.
Місце роботи – кафе Мадіна. Надпис на стіні: “Пейте пиво пенное, полезно и питательно”.
Під вечір всі роботи скінчились, начальнєг налив мені водки путінки, і насипав порцію баранини.
Інтер”єр кафе.
Місцева реклама.
Начальнєг і його пафасний друган.
Тьотіньки, які працбвали в кафе. Назвати їх офіціантками якось язик не повертається.
До кафе почали сходитися місцеві, восновному чеченці і дагестанці. Ясно шо я не міг залишитись не поміченим, тож мене запросили до столу. Говорили про Чечню. Дізнався багато нового. Зі слів моїх співрозмовників виявилось, чеченці воюють більше між собою ніж з росіянами. Причиною тому виявились міжкланові конфлікти.
Позитивний чеченець.
Тіпи косили під крутих шиишок, на ділі виявились просто клоунами.
Придорожні кафе в Росії, це доволі великі комплекси, розраховані на прийом 50-100 людей одночасно. Крім самих кафе, там ще купа магазинів, і навіть мечеть. Основна клієнтура це пасажири дальніх автобусів.
Весь час там шляється всяка безбашенна тусовка. Наприклад біля мене якісь мужики курили траву. Ну шо знач курили, палили кучку плану і вдихали дим, ні тобі бульбулятора, ні косяка, нічо.
Місцеві особисто знайомі з водіями автобусів, і знають їх розклад. Виявилось шо мій колєга мав проїзжати тут за декілька годин, тож я домовився шоби мене вписали в його автобус. Попасти на потрібний автобус не вийшло, було пізно, хтілось спати і мене в садили в перший ліпший. Зустрілися ми наступного ранку в Махачкалі.
Тепер можу з гордістю заявити, що на власній шкурі відчув, що таке працювати за їжу. :)
Росія
Росія. Ростов
Дагестан 1
Дагестан 2. Міліція.
Дагестан 3. Work for food!
Азербайджан
Азербйджан гюзель! Частина 1.
Азербйджан гюзель? Частина 2.
Грузія
Welcome to Geоrgia
Антиросійська агітація
Вірменія
Частина 1
Частина 2
Частина 3. Нагорний Карабах
Паром
Паром Поті – Ілічівськ.
21 коментар “Дагестан 3. Work for food!”
а там в тому кафе (де інтер”єр), відгорожено шторкою – VIP місця?))
ото росмішив вже тим пафосним другом:)
до речі ,як тамті люди до нашого брата вопше…для них є різниця сданбаса,чи західняк?…
Ти їм ,як хто там був?
гарна подорож. гарний опис.. щасливої тобі дороги
Класний у них автомагазин) Цікаво, за скільки можна було би придбати ось такий уазик)
Прікольно, дівчата симпатичні, а хлопи шось не дуже )))))))))
та восновному всі добре ставляться, як правило пофіг бандерівець ти чи данєцкій )
мєнти часом можуть домахати за то шо “їдеш з України в Грузію рускіх убівать”
там всюди віп місця )
А не стрьомно там взагалі? Щось не дуже приємні хлопці на фотках. Ось так попросить тебе якийсь нохча дома “допомогти”, а потім у підпол та рабство років на десять(((
Цікавий досвід і гарний опис. Хіба бракує фото порції баранини! :)
цікаво було прочитати! просто супер!
О, да… Вінтажне кафе:)
я б теж не пішов. хер же ж знайде хтось
якось стрьомно їхати “допомагати” будеш потім овець пасти по горах поки сусід фєдєралам господаря не “застучить”.
а розповідь цікава.
баранина не дуже фотогенічна :)
на смак і запах тоже на любителя
імхо з точністю до навпаки. може в нашій уяві образ вакхабіта виглядає саме так, але насправді люди там дуже доброзичливі і гостинні.
Дуже цікаво!
Интересно, обязательно все перечитаю
Ух, дуже цікавий досвід, годі й казати!
Про мужиків, що палили план сподобалося))) І полєзноє пітатєльноє пиво)))
ага, баранина тоже була полєзная і пітатєльная. після тої баранини поняв шо можу з”їсти все :)
ггги))
дуже круте.
в мене друг їздив в Грузію, десь в час напередодні їхнього конфлікту.
Лазив по горах – йому там дали чітку інструкцію – “Якщо побачиш людей , вдягнутих як терористи – ховайся, бо якщо не встигнеш і тебе побачать – то можеш вже не бігти”.
Сорі . просто нагадало.
і агатація таки – дуже весела штука.